Детективне агентство Київ розкаже Вам про історію поліції США
У 1887 році Джордж Уеллінг, суперінтендант Нью-Йоркської поліції, опублікував свої мемуари.
У них можна було прочитати: «Я дуже добре знаю силу настільки поширеного у нас союзу політиків і поліцейських.
Я пробував виступати проти цього, але справа закінчувалося в більшості випадків для мене катастрофічно.
Общинне керування здійснюється в Сполучених Штатах не так, як у всьому цивілізованому світі. Воно базується на загальних виборах, які проводяться не з урахуванням потреб міст, а виходячи з цілей двох політичних партій …
Серед політиків немає ні чесних великих комерсантів, ні відомих журналістів, науковців , ні спокійно працюючих громадян.
Зате тут можна побачити жорстокі обличчя тих, хто за допомогою сили, не відчуваючи докорів сумління, переслідує свої корисливі цілі…
Наші прокурори, юристи і поліцейські службовці в основному призначаються і контролюються тими ж елементами, знешкодження і покарання яких покладено на них за службовим обов’язком.
Службовці в Нью-Йорку, природно, не насмілюються чіпати тих, від кого залежить їхнє існування.
Нерідко наші поліцейські судді так малограмотні, що не можуть написати навіть простих слів.
Політики змушують відпускати на свободу визнаних винними ув’язнених … Ми ситі по горло пануванням цих хижаків. Нам хотілося б випробувати владу джентльменів … ».
Слова Уеллінга справедливі не тільки щодо Нью-Йорка і нью-йоркської поліції.
Вони справедливі більшою чи меншою мірою і для інших штатів, міст і установ країни. її мислячі, відповідальні верстви суспільства лише почали усвідомлювати, що американський ідеал свободи став загрозою для всіх, тому що він означає також свободу політичного, економічного і кримінального світу, якого за масштабом ще не знав світ.
Тільки цим можна пояснити, що непідкупне приватне розшукове агентство Аллана Пінкертона з середини XIX століття не тільки набула безпрецедентно великий вплив у районі між Атлантичним і Тихим океанами, а й досягла світової слави, а в очах європейців стало представником американської кримінальної поліції. Емблемою фірми стало зображення широко відкритих очей і слова: «Ми ніколи не спимо».
Пінкертон і дев’ять його службовців з самого початку своєї діяльності довели справедливість цієї фрази.
Вони були комерсантами, але непідкупними і старанними в роботі.
Втікачів злочинців вони переслідували і на конях і на дахах залізничних поїздів, що мчали на «Дикий Захід».
Вони були на «ти» з револьвером і скорострільною зброєю, в той же час були знавцями психології, майстрами маски, були безстрашний і сміливі. За кілька років Пінкертони стали найбільш результативними криміналістами Північної Америки.
Після громадянської війни на Захід США ринув потужний потік переселенців у пошуках золота і срібла, родючих земель і пасовищ. Захід був справді «Диким Заходом».
Переселенці прибули в країну, в якій десятиліттями панував лише один закон: закон сильного і швидко стріляючого.
Повсякденними були вуличний грабіж, напади на поштові карети та залізничні потяги, конокрадство, пограбування банків і наймане вбивство.
Існували шерифи, але їх роль була малозначною.
У цьому світі Пінкертони заслужили свої лаври. Вони користувалися методами свого часу.
Правда, донощиків зі злочинного світу вони не визнавали.
Зате самі під різним виглядом проникали в центри великих банд, в міста, де панувала їх влада.
Аллан Пінкертон створив перший в Америці фотоальбом злочинців. Він і його сини заклали основу для найдетальнішої спеціальної картотек злодіїв ювелірних виробів і їх приховувачів, яка коли-небудь існувала у світі.
Коли в 1884 році Алан Пінкертон помер, його агентство височіло над хаосом американської поліції як надійна скеля.
Через 14 років, в 1898 році, відвідувачам Міжнародної виставки в Сан-Луї показували незвичайний атракціон з Лондона. Людина, що демонструвала цей атракціон, звали Ферье, сержант Ферье зі Скотланд-Ярду.
Ніхто згодом не зміг сказати, кому в Лондоні прийшла в голову думка послати сержанта в Міссісіпі.
В усякому разі, ім’я Скотланд – Ярду привернуло велике число глядачів до виставкового стенду, стіни якого були прикрашені збільшеними фотографіями відбитків пальців деяких ув’язнених з британських тюрем.
Ферье старався, як міг, роз’яснити новий феномен. Атракціон полягав у тому, що кожен міг залишити свій відбиток пальців на памятній картці.
Якщо місія Ферье полягала в тому, щоб викликати до дактилоскопії інтерес американської поліції, то все було марно. Ні один поліцейський, навіть ні один поліцейський репортер, що нишпорять у пошуках сенсацій, не знайшов дактилоскопію досить цікавою, щоб серйозно зайнятися нею.
Майже ніхто не знав, що американський залізничний інженер Гільберт Томпсон ще в 1882 році в Нью – Мехіко, щоб уникнути підробок, ставив відбиток свого великого пальця на відомостях видачі зарплати робітникам. Майже нікому не було відомо, що трьома роками пізніше жителі Цинциннаті запропонували ставити відбиток великого пальця на залізничні квитки і що фотограф з Сан –Франциско, на ім’я Тейбор, став реєструвати китайських переселенців за допомогою їх відбитків пальців.
І лише читаючі книги американці могли б згадати, що їх знаменитий співвітчизник Марк Твен в 1882 році написав книгу «Життя на Міссісіпі», де розповів історію одного чоловіка, якого звуть Карл Ріттер, дружина і дитина якого під час Громадянської війни в Америці були вбиті грабуючими населення солдатами. Убивця залишив кривавий відбиток свого великого пальця.
З цим відбитком пальця Ріттер під виглядом людини, що пророкує по руці долю, вирушив на пошуки вбивці.
Він ходив від табору до табору, пророкуючи по руці долю солдатам, і вивчав візерунок ліній на їх великих пальцях.
Так він, врешті-решт знайшов вбивцю. Свій метод він пояснив так: «… є одне у людини, що ніколи не змінюється від колиски до могили, – це лінії подушечки великого пальця … Немає двох людей з точно схожими лініями … Портрети не годяться, тому що перевдягання з гримом можуть їх зробити марними … Відбиток пальця – ось єдина достовірна прикмета … його вже не замаскуєш. »Залишилося таємницею, як Марк Твен відкрив це.
Чи було це випадковістю, натхненням, інтуїцією письменника?
Щоправда, деякі шефи американської поліції та в’язниць намагалися з 1890 року навести хоч якийсь лад в загальному хаосі поліцейських служб, застосовуючи метод Бертільона.
Але всі вони скаржилися на складність і неточність системи Бертільона. Тут спостерігалася та сама картина, що і в Південній Америці, і в Індії, тобто, якщо антропометричні метод здійснювався не під суворим наглядом самого Бертільона, а потрапляв до рук менш досвідчених людей, він породжував багато помилок.
І все-таки, в силу консерватизму мислення, остаточне визнання дактилоскопічного методу ідентифікації прийшло лише в 1911 році.
Детективне агентство Київ – історія поліції США
Однак навіть найкращі колекції відбитків пальців у Нью-Йорку, Чикаго залишалися, власне кажучи, марними, поки більшість поліцейських установ не мало в своєму розпорядженні картотеки відбитків пальців, поки не існувало об’єднуючі всі Сполучені Штати співробітництва в галузі ідентифікації, а вся країна була у владі злочинців.
Характерно, що американські судді розглядали зняття відбитків пальців у заарештованих проти їхньої волі як посягання на їх особисту свободу, висловлювали протест проти поліцейських установ, які застосовують дактилоскопію, і тим самим грали на руку злочинцям.
Так тривало до 1928 року,поки штат Нью-Йорк не прийняв закону, визнавши правомірним зняття відбитків пальців у всіх заарештованих.
У 1905 році президент США Теодор Рузвельт зробив спроби створити центральну установу з персоналом, що мають криміналістичну освіту.
Ці криміналісти перебували завжди в розпорядженні генерального прокурора. Відділ отримав назву Бюро розслідувань.
Майже десять років це бюро було джерелом суцільних розчарувань. Здавалося, у Вашингтоні неможливо знайти людей, не схильних до корупції. І в роки після першої світової війни бюро мало не загинуло у своєму власному болоті продажності, торгівлі посадами і бездіяльності.
У 1924 році президент Калвін Кулідж призначив на посаду генерального прокурора Харленда Фіске Стоуна, що заслужив славу «непідкупного».
Стоун відсторонив продажного Бірна і поставив на чолі Бюро розслідувань 29-річного Едгара Гувера, адвоката, не пов’язаного в той час ні з одним політиканом.
Повний рішучості навести порядок, він зобов’язав Гувера порвати всі свої зв’язки з політиками і беззастережно звільняти всіх службовців, що проникли в бюро завдяки подібним зв’язкам.
Приймати на роботу дозволялося лише ретельно перевірених юристів та економістів. Фундаментом бюро повинні були стати знання справи і непідкупність.
Гувер мав не тільки достатню рішучість, але також гнучкість і терпіння, щоб усередині політичного апарату прокласти шлях новим принципам, таким, як знання і працьовитість, що вважалися в тому світі смішними пережитками.
Завдяки прийнятим конгресом законам Бюро Гувера отримало право втручатися у внутрішні справи штатів і стало називатися Федеральним бюро розслідувань, скорочено ФБР.
Першою турботою Едгара Гувера після його призначення на пост голови ФБР стала ідентифікація злочинців. Перш за все він зупинив з розкиданістю колекцій відбитків пальців по всій країні. Спочатку в Вашингтон перевели колекції відбитків пальців з федеральних місць ув’язнення.
Це не було складно.
Детективне агентство Київ історія поліції США
Найважче було досягти перекладу колекцій відбитків пальців з поліції окремих міст і штатів, які використовували дактилоскопію з 1911 року.
Довгий час не вдавалося подолати їх ворожості до всякого роду централізації.
Лише в 1930 році Гувер отримав офіційну згоду конгресу на створення потужного, який охоплює всі Сполучені Штати Бюро ідентифікації.
В результаті виникла служба ідентифікації такого масштабу, так чітко працювала, що вона здавалася європейським спостерігачам неповторною і недосяжною.
США стали найбільшим експериментальним полем, значення і практичність відбитку пальців одержали таке підтвердження, про який не могли і мріяти піонери цього методу ідентифікації.
Однак у період з 1924 по 1936 рік Сполучені Штати накрила потужна хвиля злочинності. Те, що в ті роки відбувалося в США, затьмарило по розгулу криміналу все, що коли-небудь довелося пережити Старому і Новому Світу.
Багатьом європейським спостерігачам пояснення цього явища не здавалося складним. Вони відносили його за рахунок трьох причин. Першою причиною вони вважали перебільшений американський лібералізм, що призвів яскраво виражений людський егоїзм до боротьби за панування закону джунглів.
Другу причину вони бачили в так званому «сухому законі», прийнятому в Америці 16 січня 1920. Думки, що таку колосальну країну, як США, можна відучити від вживання алкогольних напоїв шляхом законів і постанов, було наївним і суперечило природним слабостям людини.
Тому заздалегідь можна було очікувати порушення цього закону.
Заборона провокувала і створювала можливості для кримінальних елементів шляхом порушення «сухого закону», тобто шляхом спекуляції і таємного виробництва алкоголю, заробити сотні тисяч, мільйони і мільярди доларів. І нарешті, третьою причиною вони вважали соціальне та економічне потрясіння, що пережила Північна Америка після першої світової війни.
Воно поглибило прірву між бідними, знедоленими, з одного боку, і багатими – з іншого. Останні в боротьбі за прибутки дотримувалися принципу «хапай як можеш».
Аль Капоне, Франк Костелло, Джон Діллінжер – це імена ватажків банд грабіжників, розбійників, шантажистів, вбивць, які отримали свого роду світову популярність, яку досі не знав ні один злочинець.
Часом здавалося, що політичні підвалини США похитнулися і злочинність готова захопити владу в цілих містах і районах країни.
Цей розгул злочинності хвилював громадськість більше ніж всі повідомлення про корупцію в політиці і поліції.
Саме це і дало Гуверу можливість відкрити широкий фронт роботи ФБР по боротьбі зі злочинністю.
Якщо у боротьбі зі злочинністю яка-небудь зброя і довела свою особливу ефективність, то це була дактилоскопія і побудована на ній служба ідентифікації.
У країні, де кожен міг назватися будь-яким ім’ям, де не існувало посвідчень особи і прописки, не було реєстраційних книг у готелях, де злочинці користувалися такою свободою переміщення, якої не знала Європа, відбитки пальців стали єдиним надійним засобом ідентифікації.
Ніколи раніше дактилоскопія не доводила своє незаперечне значення і свою безпомилковість, поки в січні 1934 року не стався випадок, що спричинив ряд драматичних подій.
Після вбивства відомого гангстера Клутаса, відповідно до правил кримінальної поліції, слід було зняти відбитки пальців вбивці, щоб упевнитися, якого злочинця можна викреслити зі списку живих.
Пальці Клутаса не дали відбитків капілярних ліній.
Детективне агентство Київ – історія поліції США
Ще на початку XX століття, коли метод відбитків пальців пробивав собі дорогу в європейську поліцію, його противники часто висували аргумент, що, мовляв, злочинці можуть змінити капілярні лінії або знищити їх на своїх пальцях.
Але ці припущення невдовзі були забуті, тому що європейські злочинці не робили в цьому напрямку ніяких кроків.
Чи не нависла в ці дні 1934 року в Чикаго страшна, непереборна загроза над дактилоскопії?
І саме зараз, коли ніхто в світі більше не сумнівався в надійності дактилоскопічного методу?
Чи не доводить випадок з Клутасом, що відбитки пальців, дійсно, можна змінити?
Чи є люди, всупереч всім очікуванням, які не мають капілярних ліній?
Про те, що трапилося терміново повідомили в Вашингтон. Поставили до відома Гувера, який одразу ж віддав розпорядження дерматологам в Чикаго ретельно обстежити пальці убитого.
Через два дні результати були готові. Вони викликали велике полегшення.
Джек Клутас доручив якомусь невідомому лікаря зняти шкіру зі своїх пальців, щоб уникнути ідентифікації у випадку, якщо він буде заарештований вдруге.
Однак на новій шкірі, що утворилася на місці ран, стали вимальовуватися старі капілярні лінії.
Загроза, яка була здатна, здавалося в перший момент, зруйнувати всю будівлю дактилоскопії, була подолана.
Едгару Гуверу вдалося з великим розмахом здійснити те, про що в Аргентині мріяв Жуан Вучетич і через що так трагічно склалася його життя.
Завдяки старанням Гувера та розуміння, яке виявили багато відомств, вдалося досягти вражаючих результатів: із загального числа карток з відбитками пальців 141231713 щонайменше 112096777 належали не злочинцям, а чесним громадянам з бездоганною репутацією, які постійно або тимчасово проживають у США.
Ця, хоча ще і не повна; але неймовірно велика картотека дозволяє використовувати її не тільки у вузьких цілях ідентифікації злочинця, що мав раніше судимості.
Вона не тільки полегшує ідентифікацію відбитків пальців виявлених на місці злочину, але виявилася безцінним допоміжним засобом упізнання жертв нещасних випадків, катастроф та війни.
Але подолання упереджень, як свідчить історія, – справа тривалого часу. Проте коли б це не сталося, основною загальною реєстрацією всього населення країн і континентів буде дактилоскопія.
[1] Цит. зо: Торвальд Ю.Вказ. соч.- С. 94
Приватний детектив Київ Україна. Детективне агентство надаємо послуги по всій території України та в місті Києві. Телефонуйте Нам!
